дедалі більше я вірю в дощ
в моє повітря і безсистемно
я поглинаюсь в бруківку площ
допоки сонця нема і темно.
я вірю в простори і дахи
простую крила , знімаю кеди
знімаю з тебе усі гріхи
і важко дихаю . ледве-ледве
від двох годин по узбіччях трас
у мене зовсім потерті пальці
я пам*ятаю хто wierze w las
мені би моря й по мокрій гальці.
ступаю стопами на асфальт
і уявляю що входжу в хвилі
у тебе дуже приємний альт (?)
у мене щастя міських ідилій.