Я піду в далекі гори, на широкі полонини
І попрошу вітру зворів, аби він не спав до днини.
Щоб летів на вільних крилах на кичери і в діброви
І дізнавсь, де моя мила – карі очі, чорні брови.
Мила моя, люба моя, світе ясен цвіт.
Я несу в очах до тебе весь блакитний світ.
Я несу любов-зажуру, мрію молоду,
І сади цвітуть для мене, як до тебе йду.
***
Тиха вода, Тиха вода греблю рве,
А мене вночі, А мене вночі Синьоокий леґінь жде.
Кличе леґінь, Наче лебідь, до води
Та шепоче ніч, та шепоче ніч - Краще не ходи...
Як не знаєш броду, Не ходи у воду,
В тій воді високій Ти загубиш спокій!
Та вода кохання, Чиста, як світання.
Хто не пив ту воду, Не кохався зроду!
***
Ой водо-водограй, грай, для нас грай.
Танок свій жвавий ти не зупиняй.
За красну пісню на всі голоси
Що хочеш, водограю, попроси.
Струни дає тобі кожна весна,
Дзвінкість дарує їм осінь ясна.
А ми зіграєм на струнах твоїх -
Хай розіллють вони радісний сміх.
***
Ти признайся мені, Звідки в тебе ті чари,
Я без тебе всі дні У полоні печалі.
Може, десь у лісах Ти чар-зілля шукала,
Сонце-руту знайшла І мене зчарувала?
Червону руту Не шукай вечорами, —
Ти у мене єдина, Тільки ти, повір.
Бо твоя врода — То є чистая вода,
То є бистрая вода З синіх гір.
Бачу я тебе в снах, У дібровах зелених
По забутих стежках Ти приходиш до мене.
І не треба нести Мені квітку надії,
Бо давно уже ти Увійшла в мої мрії.
